Завдяки співпраці з червоним хрестом жителі с. Глибочок регулярно відвідують бібліотеку для того щоб скористатися послугами які надає куточок здоров`я. Ми радо приймаємо відвідувачів ,які  приходять не тільки за книгами , а й всіх інших.  Допомагаємо всім хто до нас звертається.

                                          І рушник вишиваний на щастя, на долю дала!

Від  цього вишиваного розмаїття відчуваєш трепет у серці. Це - тисячі годин праці наших матусьта бабусь, зібраних в одну живу неймовірну експозицію.У цих рушниках - енергетика нашого народу, яка тримає наш дух незламним крізь усю історію.Краса вишитих рушників,представлених на виставці ,мимоволі перегукувалася з неповторним мелосомукраїнської пісні. У народікажуть : " Вишиті рушники -це пісні на полотні".

14 травня відбулася виставка вишиванок у бібліотеці села Глибочок.
  Розквітла вишиванка кольорами ,                                                                  Орнаментами душу зігріва.                                                                            У цій сорочці все -і погляд мами,                                                                  І батькові наставницькі слова,                                                                        І пісня українська колискова,                                                                        Й світанки фантастичні на полях...                                                              Я вишиванку одягаю знову,                                                                            І серце в грудях - наче вільний птах!                                                           Вишиванка - це не просто традиційний Український одяг, а генетичний код нації та потужний оберіг, історія якогосягає доби неоліту. Вона пройшла шлях від повсякденного вбрання до сакрального символу, який сьогодні обєднує українців по всьому світу.                                                                                                                             Саме на виставці ми дізнавались що означають візерунки. яка інформація в них захована. Всі присутні дізнались для себе багато корисного. 

Хто помирає в боротьбі в серцях живе повіки.

20 лютого в Україні на державному рівні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013–2014 років. Пам'ятний день встановлено указом

Президента України 11 лютого 2015 року з метою увічнення великої людської, громадянської і національної відваги та самовідданості, сили духу й стійкості громадян, завдяки яким змінено хід історії нашої держави, гідного вшанування подвигу Героїв Небесної Сотні , до цього дня  в с.Глибочок відбувся перегляд фільму "Зима що нас  змінила". 

Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей – 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013-2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності й територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Цьогоріч пам’ять Героїв Небесної Сотні ми вшановуємо з гаслом: «ГЕРОЇ ПЕРШОЇ ПЕРЕМОГИ У БИТВІ, ЩО ТРИВАЄ».

Це гасло є суголосним із ключовою тезою двох попередніх років, з якою ми відзначали День Героїв Небесної Сотні: «Небесна Сотня – перші герої російсько-української війни».

Небесна Сотня – 107 загиблих учасників Революції Гідності, а також активісти Майдану, які загинули навесні 2014 року з початком російської агресії на сході України. Назва «Небесна Сотня» виникла за аналогією з основними структурними одиницями Самооборони Майдану – сотнями. Уперше вона пролунала під час прощання із загиблими на столичному майдані Незалежності 21-22 лютого 2014 року. 

Зображення для інформаційної кампанії базується на вже впізнаваному графічному символі Героїв Небесної Сотні – це майданівці з дерев’яними щитами у момент їхньої боротьби. Композиція відсилає до одного з найупізнаваніших візуальних образів перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – світлини, що показує встановлення прапора на Іодзімі. Зображення розроблено українським графіком Олександром Ком’яховим на замовлення Національного музею Революції Гідності та є вільним для використання та поширення.

Інформаційна кампанія має на меті не лише нагадати про подвиг Героїв Небесної Сотні, утвердити його значущість у сьогоденній боротьбі українців за свободу, а й підтримати в суспільстві віру в перемогу над загарбником у цій війні. Адже ми вже маємо досвід такої перемоги, коли жага українців щодо свободи та справедливості й жертовність героїв дали змогу подолати значно могутнішого ворога.

Кіборги вистояли, не встояв бетон.

 Сьогодні, 16 січня, – Всеукраїнський день пам’яті «кіборгів». Україна вшановує захисників Донецького аеропорту.

В с .Глибочок було проведено бесіду,відео перегляд фільму та хвилина мовчання.,,Кіборги вистояли бетон невистояв,,

«Кіборгами» нескорених українців назвав сам ворог. Мовляв, тільки роботи здатні вистояти в таких нелюдських умовах.Кіборги» вистояли, не встояв бетон

«Кіборги» вистояли, не встояв бетон», – фраза, яка ввійшла в історію разом із подвигом українських бійців.

Бої за Донецький аеропорт тривали з 26 травня 2014 року до 22 січня 2015 року, тобто 242 дні. В обороні також брали участь волонтери і медики, тому в День пам’яті кіборгів вшановують і їхню пам’ять.

Вічна пам'ять, вічна слава і честь захисникам України

І голос твій нам душі окриляє!

1935, 8 січня - в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині народився поет, один із найяскравіших представників шістдесятництва, Василь Симоненко

Василь Симоненко

Виростав без батька. За словами Олеся Гончара, «його дитинство чуло ридання матерів, що божеволіли від горя на фронтових похоронках, воно брело за ним скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти – ці найбезневинніші жертви війни».

Після закінчення сільської школи Симоненко вступає на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка. Після отримання диплома працює в редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». Якраз на цей час припадає початок «відлиги», а за тим і пожвавлення культурного та громадського життя.

Навесні 1960 року в Києві було засновано Клуб творчої молоді, учасниками якого були Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Василь Симоненко також брав участь у роботі клубу, багато їздив по Україні, виступав на літературних творчих вечорах та диспутах.

Саме з ініціативи Клубу розпочався пошук місць масового захоронення жертв сталінських репресій. Василь Симоненко з колегами долучився до збору свідчень про трагедію, особисто об’їздив околиці Києва, шукаючи свідків. Тоді вперше було відкрито місця таємних масових поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у Київських лісах.

Величезне враження на Симоненка справив випадок, коли на галявині Биківнянського лісу він побачив хлопчаків, які грали у футбол. За м’яча їм слугував... череп із діркою в потилиці. Ще два черепи позначали лінію воріт... Про це згадував у своєму щоденнику Лесь Танюк, який з Аллою Горською та Симоненком теж приїхав до Биківні. Після цього Василь разом із іншими членами Клубу складає і надсилає до Київської міської ради Меморандум із вимогою оприлюднити місця масових поховань і перетворити їх у національні місця скорботи та пам’яті. Такого зухвальства система простити не змогла – за Симоненком встановлюється нагляд.

Писати вірші Василь Симоненко почав ще в студентські роки, однак довго тримав їх у шухляді. Фактично, улюбленцем молоді він став у 1962 році (за півтора роки до смерті) після виходу першої збірки віршів «Тиша і грім». Він не дожив три тижні до свого 29-ліття.

Його поезії, які допускалися до друку, коригувалися, «приводилися до норми». Не так давно стало відомо, що «офіційні» рядки відомої поезії «Любове грізна! Світла моя муко! Комуністична радосте моя!» в авторському варіанті звучали по-іншому: «Любове світла! Чорна моя муко! І радосте безрадісна моя!». І це не єдиний випадок цензорської «допомоги».

Показовим є і випадок, про який згадує Євген Сверстюк. Під час творчої зустрічі в Черкаському педінституті на сцену надійшла записка: «Яку це Ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете: «Хай мовчать Америки й Росії... », «Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті». Василь спокійно i наче недбало прочитав цю записку й сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати». «Йому платили чистою монетою за ту повноту щирості, яка була, по суті, недозволеною відвертістю в ритуалі маскараду й узвичаєного фальшу», – констатує Сверстюк.

Чорнобиль не має минулого часу

14 грудня - День пам'яті про учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Що ще відомо про цей день та чому його називали одним з найнебезпечніших.

14 грудня вшановуємо День пам'яті жертв катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції

День ушанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 

День ушанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був заснований в Україні 10 листопада 2006 року. Відзначається щорічно 14 грудня в річницю закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. 

Чорнобильська катастрофа, яка сталася у квітні 1986 року, вважається наймасштабнішою серед техногенних аварій у світі. Від людей, які ліквідовували наслідки вибухів на ядерному реакторі, залежала безпека не лише України. Тому щороку ми віддаємо шану ліквідаторам. Подія була офіційно встановлена 2006 року, але ті, хто займався наслідками катастрофи, щороку збиралися для згадки про інших ще від 1987 року.